Про втрачене

Ти босоніж ходила по траві,

І зустрічала сонце на світанку.

Ти вірила і світу, і собі,

Раділа кожному новому ранку.

Ти знала точно, що усі навкруг свої.

І в ніжному рожевому серпанку

Мочила голі ноги у росі,

Збігаючи так безтурботно з ганку.

Ти загубила правди промінці,

Які колись сплітались в колисанку.

Ти стала жити раптом так, як всі,

І полетіли дні безперестанку.

#мої_вірші#поезія_українською#поезіядлядуші#poetry

Ранок

Візьму слова. Сплету із них домівку,

Поселю сотні невідомих там імен. 

Життя вирує, навіть коли гірко

Та закулісся цікавіше сцен.

Знов вранці пташка прилетить на гілку,

Співати невідомих ще пісень.

Собі залишу право на помилку.

Почну неспішно зовсім новий день.

#NataliiaMelnykPoetry#poetry#поезія#мої_вірші

Відповідь

Шукаєш на долоні долі знак.

Чекаєш сон, щоб врешті все збагнути.

Гадаєш: ну яке ж воно на смак?

І мрієш врешті ти життя відчути.

Не розумієш: ну чому ніяк

Не хочуть небеса тебе почути?

Не залишаєш часу "просто так".

Боїшся в свою душу зазирнути.

#poetry#NataliiaMelnykPoetry#поезія_українською#поезіядлядуші#мої_вірші

Право бути

Ти не корись. Хоч доля й не проста.

Ти не мирись. Хоч правди і не чути.

Ти не журись. Бо сльози лиш вода.

Ти не спинись. Бо так лиш зможеш бути.

Ти залишись. Хоч може десь й краса.

Ти відродись. Хоч важко це збагнути.

Ти підведись. Бо впасти не біда.

Ти лиш борись за своє право бути.

#poetry#мої_вірші#поезія#поезія_для_душі

Перетворення

Не зачиняй вікно. Я повернусь,

Мені лиш треба трохи політати.

Не вибачай. Вини вже не боюсь,

Я мала час, щоб крила підлатати.

Не забувай добро. Я залишусь,

Ми будем замки в хмарах будувати.

Не спокушай. Впаду і підведусь.

Я вже не та, забула як мовчати.

#NataliiaMelnykPoetry#poetry#поезія_для_душі