Чорна сукня на білі плечі.
Все вдаєш, що кипить життя.
Так натхненно купуєш речі.
Що за ними? Пуста стіна.
Вже й забула про сміх малечі.
Не потрібне те каяття.
Десь в відлуннях пісні лелечі.
Ти сльозу змахнеш крадькома.
Часом ниють кістки старечі.
Не шукаєш сенсу буття.
І цей сон такий недоречі,
Бо дороги назад нема.
Заблукала у власній втечі,
Розгубила всі почуття.
Лиш байдужість у порожнечі.
Ти обрала її сама.
