Причепили картонні крила
Тим хто повзав, а не літав.
Лжепророки у лжесвітилах
І з науки зробили крам.
Загасила продажна сила
Тихий вогник, що дотлівав.
І завис на старих руїнах
Чорний попіл забитих брам.
Струхлявіли в кутку вітрила.
Вільний розум вітер забрав
І розніс по усіх чужинах
Будувати новітній храм.
Крізь млосні хмари сонце пробивалось,
Повз шпаркий вітер дихала весна.
Тепла так мало в серці залишалось,
За 30 срібних продавалася душа.
А наче й лиха в зраді не ввижалось,
Брехні серпанок припорошили слова.
Чого ж так Юді тяжко потім сталось,
Як поцілунком осквернив Христа?
У цьому світі, витканому з див,
Так легко своє щастя не впізнати.
І опустивши голову ... пройти.
А потім лиш на Бога нарікати.
У цих малюнках теплих літніх злив,
Так просто лиш невдале помічати.
І поховавши мрії ... не знайти.
А потім лиш тихенько дотлівати.
У цих плетіннях чудернацьких слів,
Так звично помилки редагувати.
І оцінивши строго ... не рости.
А потім лиш у потемках блукати.
А за вікном все лондонська зима
З туманами й завислими дощами.
Час засвітити вогники Різдва.
Забути сварки, що були між нами.
А за столом зібралася рідня
І день наповнився дитячими піснями.
Час вірити у казку і дива.
Згадати всіх, кого нема вже з нами.
Моя душа з твоєю не знайома.
Так і живем. Навпомацки. Навгад.
Для мене ти постійне невідоме.
Для тебе я сумний мінорний ряд.
Усе життя разом, як вічна втома.
Вінок поразок. Суміш тихих втрат.
Мене стирає фраза несвідома.
Тебе дратує моїх сліз каскад.
Та непорушна істина відома.
Хоча мій сміх для тебе невпопад.
Десь у світах мене чекає вдома
Мій рятівний щасливий зорепад.
Запали мені свічку пам'яти.
Я не люблю нічної пітьми.
Моя муза була засильною,
Щоб схилитись їм до ноги.
Засипали мене неправдами.
Я, хоч падав, продовжував йти.
Добивали мене ударами
Найчорнішої глупоти.
Затулили моє небо хмарами.
Я конав від гіркої пітьми.
Закидали моє слово брилами
Нездоланної пустоти.
Запали мені свічку пам'яти.
Я давно пішов за світи.
Звесели мені душу барвами.
Я пантрую їх з висоти.
#посвятанескореним
Вкриває паморозь світанок,
Палає в небі новий день,
І пахне кава на сніданок,
Світ прокидається лишень.
Малює пензликом серпанок,
Лунає нотами пісень,
І тане темінь наостанок,
І струменить ріка натхнень.
