Причепили картонні крила
Тим хто повзав, а не літав.
Лжепророки у лжесвітилах
І з науки зробили крам.
Загасила продажна сила
Тихий вогник, що дотлівав.
І завис на старих руїнах
Чорний попіл забитих брам.
Струхлявіли в кутку вітрила.
Вільний розум вітер забрав
І розніс по усіх чужинах
Будувати новітній храм.
Крізь млосні хмари сонце пробивалось,
Повз шпаркий вітер дихала весна.
Тепла так мало в серці залишалось,
За 30 срібних продавалася душа.
А наче й лиха в зраді не ввижалось,
Брехні серпанок припорошили слова.
Чого ж так Юді тяжко потім сталось,
Як поцілунком осквернив Христа?
У цьому світі, витканому з див,
Так легко своє щастя не впізнати.
І опустивши голову ... пройти.
А потім лиш на Бога нарікати.
У цих малюнках теплих літніх злив,
Так просто лиш невдале помічати.
І поховавши мрії ... не знайти.
А потім лиш тихенько дотлівати.
У цих плетіннях чудернацьких слів,
Так звично помилки редагувати.
І оцінивши строго ... не рости.
А потім лиш у потемках блукати.
А за вікном все лондонська зима
З туманами й завислими дощами.
Час засвітити вогники Різдва.
Забути сварки, що були між нами.
А за столом зібралася рідня
І день наповнився дитячими піснями.
Час вірити у казку і дива.
Згадати всіх, кого нема вже з нами.
