Помічати ...

 

У цьому світі, витканому з див,

Так легко своє щастя не впізнати.

І опустивши голову ... пройти.

А потім лиш на Бога нарікати.

У цих малюнках теплих літніх злив,

Так просто лиш невдале помічати.

І поховавши мрії ... не знайти.

А потім лиш тихенько дотлівати.

У цих плетіннях чудернацьких слів,

Так звично помилки редагувати.

І оцінивши строго ... не рости.

А потім лиш у потемках блукати.

Час Різдва

 

А за вікном все лондонська зима

З туманами й завислими дощами.

Час засвітити вогники Різдва.

Забути сварки, що були між нами.

А за столом зібралася рідня

І день наповнився дитячими піснями.

Час вірити у казку і дива.

Згадати всіх, кого нема вже з нами.

Зорепад

 

Моя душа з твоєю не знайома.

Так і живем. Навпомацки. Навгад.

Для мене ти постійне невідоме.

Для тебе я сумний мінорний ряд.

Усе життя разом, як вічна втома.

Вінок поразок. Суміш тихих втрат.

Мене стирає фраза несвідома.

Тебе дратує моїх сліз каскад.

Та непорушна істина відома.

Хоча мій сміх для тебе невпопад.

Десь у світах мене чекає вдома

Мій рятівний щасливий зорепад.

Свічка пам'яти

 

Запали мені свічку пам'яти.

Я не люблю нічної пітьми.

Моя муза була засильною,

Щоб схилитись їм до ноги.

Засипали мене неправдами.

Я, хоч падав, продовжував йти.

Добивали мене ударами

Найчорнішої глупоти.

Затулили моє небо хмарами.

Я конав від гіркої пітьми.

Закидали моє слово брилами

Нездоланної пустоти.

Запали мені свічку пам'яти.

Я давно пішов за світи.

Звесели мені душу барвами.

Я пантрую їх з висоти.

#посвятанескореним

З Новим ранком!

 

Вкриває паморозь світанок,

Палає в небі новий день,

І пахне кава на сніданок,

Світ прокидається лишень.

Малює пензликом серпанок,

Лунає нотами пісень,

І тане темінь наостанок,

І струменить ріка натхнень.

Час втечі

 

Бог плете різнобарвні шалі

Та вкриває стомлені плечі.

Відганяє давні печалі,

Витирає сльозі старечі.

Час пливе по дивній спіралі.

Вже не чути сміху малечі.

Замальовує зайві деталі,

Віддаляє клекіт лелечий.

Смерть вдягає чорні вуалі.

Вже не пахне хлібом із печі.

Пил вкриває старі медалі,

Затіняє важливі речі.

Бог не чує людські моралі,

Не читає слова предтечі,

Каже просто: "Ходімо далі.

Смерть - лиш тільки пароль. Для втечі".

Хто ти мені?

А ми з тобою навіть і не друзі.

Так... Перехожі. Здибались на мить.

Чого тоді в якійсь шаленій тузі

Моя душа до твоєї мовчить?

Живемо кожен в замкненому крузі.

Так... Ми не схожі. Й часу не спинить.

Чого тоді в якійсь страшній напрузі

Одна струна, мов порвана, бринить?

І моє серце у міцній кольчузі.

Так... Насторожі. Світ вже не п'янить.

Чого тоді в оточенні ілюзій

Твоя рука зрадливо так тремтить?