Прощальний вальс

А що тобі лишити по собі?

Осінній аромат гіркого трунку?

Розпорошила все у боротьбі,

Забула смак останнього цілунку.

А що собі лишити по тобі?

Зимовий блиск простого візерунку?

Заколотила душу у броні,

Яскраві фарби блякнуть на малюнку.

Вода

Враз прийшла велика вода

І повстали збуджені ріки.

Закричали люди: "Біда!"

Бог від втоми прикрив повіки.

З лисих гір сповзала земля,

Почорніли від злості ріки.

Бог лиш мовив: "Така ціна..."

Доведеться за все платити.

24.06.2020

Зелені хвилі

А вітер, неначе море, зелені хвилі гойдає.

Ті хвилі про щось говорять. Їх мови ніхто не знає.

А вітер їх наче чує і ніжно так пригортає.

Ті хвилі летять за вітром. А він їх не відпускає.

А вітер, неначе книгу, зелені хвилі читає.

Ті хвилі, мов сотні літер. І вітер їх розрізняє.

А вітер їх розуміє, як книгу собі гортає.

Ті хвилі живуть лиш вітром. А він про них забуває.

У пошуках Бога

А Богу не цікава суєта,

Він голу правду без прикрас приймає.

І байдуже притворне каяття,

Він в людний храм не часто заглядає.

А Богу непотрібна метушня,

Він поряд з тим, хто тихо догорає.

і зайве тут фальшиве співчуття,

Він кожну душу наскрізь проглядає.

Питання

Скажи, чи мушу відкривати душу,

І забувати спокій самоти?

Який закон усесвіту порушу,

Якщо з собою буду лиш на ти?

Який затихлий біль знов розворушу,

Якщо межу наважусь перейти?

Пробач, не можу вибратись на сушу

Із виру дивної печалі й німоти.

Безлюдний світ

Пройде зима, захочеться тепла.

Ми будемо наляканими й злими.

Біда по світу ходить не сама.

Ми страх у душу невзначай впустили.

Прийде весна, прокинеться земля.

А площі міст залишаться пустими.

Лелеки повернуться до гнізда.

Пусті двори зустрінуть їх німими.

Ненароджена душа

За одним із безлічі вікон

Зникло ненароджене життя.

І мовчали зорі в унісон,

Міцно спало пізнє каяття.

Десь у клаптях спалених ікон

Тліли вперто стерті імена.

Сплетений із тисяч перепон

Зникнув Бог. Залишилась душа.