Безлюдний світ

Пройде зима, захочеться тепла.

Ми будемо наляканими й злими.

Біда по світу ходить не сама.

Ми страх у душу невзначай впустили.

Прийде весна, прокинеться земля.

А площі міст залишаться пустими.

Лелеки повернуться до гнізда.

Пусті двори зустрінуть їх німими.

Ненароджена душа

За одним із безлічі вікон

Зникло ненароджене життя.

І мовчали зорі в унісон,

Міцно спало пізнє каяття.

Десь у клаптях спалених ікон

Тліли вперто стерті імена.

Сплетений із тисяч перепон

Зникнув Бог. Залишилась душа.

Остання самотність

В тумані місяць за твоїм вікном.

Життя затихло. Вже нечутно кроки.

До шибки знову тулишся чолом.

Все чуда ждеш. А поряд линуть роки.

І доля вперта своїм помелом

Порозмітала твоє щастя в боки.

Не часто гості за твоїм столом

І заросли стежки вузькі й широкі.

Похмурий ангел з зламаним крилом

Дарма тривожить твої сни глибокі.

Минув твій час. Не треба напролом.

Залишились лиш ночі одинокі.

Настане день, наповнений теплом,

І вітер змін навіє в серце спокій.

Дістанеш знов запилений альбом,

Де тисячі твоїх найкращих копій.

Квіти під снігом

А в комині виє вітер.

Він хоче, мабуть, сказати

Про те, що під снігом квіти,

Їм треба ще день поспати.

Той вітер лама дерева:

Могутні, що все видали.

Ті квіти - частинки неба,

І вітру їх не дістати.

То ж навіть коли навколо

Все буря буде змітати,

Згадайте про сині квіти,

Що небо вміють тримати.

08.03.2020

Ми вже не будемо

Ми вже не будемо такими, як колись.

Ця ніч усе на "до" і "після" розділила.

І сотня душ, що піднялась з Майдану ввись,

Нову країну нам у спадок залишила.

Ми вже не будемо такими, як колись.

Хоч ворогів ще нескінченна сила.

Нарешті вільні, бо з колін вже підвелись.

Зелена мряка не зламає крила.

20.02.2020

Просто чари

Я начарую Тобі снігу за вікном, 

Вогні різдвяні, мрії новорічні,

Розмову тиху неквапливу за столом,

І віру в те, що миті щастя вічні.

Вдай, що не бачиш, як моїм чолом

Лягли глибокі зморшки пересічні.

Всміхнись як завжди. Й зламаним крилом

Від вітру порятую танець свічки.  

Ілюзія вибору

Чорна сукня на білі плечі.

Все вдаєш, що кипить життя.

Так натхненно купуєш речі.

Що за ними? Пуста стіна.

Вже й забула про сміх малечі.

Не потрібне те каяття.

Десь в відлуннях пісні лелечі.

Ти сльозу змахнеш крадькома.

Часом ниють кістки старечі.

Не шукаєш сенсу буття.

І цей сон такий недоречі,

Бо дороги назад нема.

Заблукала у власній втечі,

Розгубила всі почуття.

Лиш байдужість у порожнечі.

Ти обрала її сама.