Дихати

 

Люди хочуть на повні груди дихати, 

 Підставляти обличчя, хай буде, сонцю чи зливам, 

Ловити вітер на дотик устами спраглими, 

Відпускати у вирій демонів, жити вільними. 

 Обійматися з ледь знайомими перехожими, 

Дарувати усмішки, безборонні та неприкриті. 

Люди прагнуть душею: вільно дихати. 

 Й перетнувши червоні лінії — просто любити.

Ода плагіаторам

 

Причепили картонні крила

Тим хто повзав, а не літав.

Лжепророки у лжесвітилах 

І з науки зробили крам.

Загасила продажна сила

Тихий вогник, що дотлівав.

І завис на старих руїнах

Чорний попіл забитих брам.

Струхлявіли в кутку вітрила.

Вільний розум вітер забрав

І розніс по усіх чужинах

Будувати новітній храм.

Зрада

 

Крізь млосні хмари сонце пробивалось,

Повз шпаркий вітер дихала весна.

Тепла так мало в серці залишалось,

За 30 срібних продавалася душа.

А наче й лиха в зраді не ввижалось,

Брехні серпанок припорошили слова.

Чого ж так Юді тяжко потім сталось,

Як поцілунком осквернив Христа?

Помічати ...

 

У цьому світі, витканому з див,

Так легко своє щастя не впізнати.

І опустивши голову ... пройти.

А потім лиш на Бога нарікати.

У цих малюнках теплих літніх злив,

Так просто лиш невдале помічати.

І поховавши мрії ... не знайти.

А потім лиш тихенько дотлівати.

У цих плетіннях чудернацьких слів,

Так звично помилки редагувати.

І оцінивши строго ... не рости.

А потім лиш у потемках блукати.

Час Різдва

 

А за вікном все лондонська зима

З туманами й завислими дощами.

Час засвітити вогники Різдва.

Забути сварки, що були між нами.

А за столом зібралася рідня

І день наповнився дитячими піснями.

Час вірити у казку і дива.

Згадати всіх, кого нема вже з нами.

Зорепад

 

Моя душа з твоєю не знайома.

Так і живем. Навпомацки. Навгад.

Для мене ти постійне невідоме.

Для тебе я сумний мінорний ряд.

Усе життя разом, як вічна втома.

Вінок поразок. Суміш тихих втрат.

Мене стирає фраза несвідома.

Тебе дратує моїх сліз каскад.

Та непорушна істина відома.

Хоча мій сміх для тебе невпопад.

Десь у світах мене чекає вдома

Мій рятівний щасливий зорепад.

Свічка пам'яти

 

Запали мені свічку пам'яти.

Я не люблю нічної пітьми.

Моя муза була засильною,

Щоб схилитись їм до ноги.

Засипали мене неправдами.

Я, хоч падав, продовжував йти.

Добивали мене ударами

Найчорнішої глупоти.

Затулили моє небо хмарами.

Я конав від гіркої пітьми.

Закидали моє слово брилами

Нездоланної пустоти.

Запали мені свічку пам'яти.

Я давно пішов за світи.

Звесели мені душу барвами.

Я пантрую їх з висоти.

#посвятанескореним

З Новим ранком!

 

Вкриває паморозь світанок,

Палає в небі новий день,

І пахне кава на сніданок,

Світ прокидається лишень.

Малює пензликом серпанок,

Лунає нотами пісень,

І тане темінь наостанок,

І струменить ріка натхнень.

Час втечі

 

Бог плете різнобарвні шалі

Та вкриває стомлені плечі.

Відганяє давні печалі,

Витирає сльозі старечі.

Час пливе по дивній спіралі.

Вже не чути сміху малечі.

Замальовує зайві деталі,

Віддаляє клекіт лелечий.

Смерть вдягає чорні вуалі.

Вже не пахне хлібом із печі.

Пил вкриває старі медалі,

Затіняє важливі речі.

Бог не чує людські моралі,

Не читає слова предтечі,

Каже просто: "Ходімо далі.

Смерть - лиш тільки пароль. Для втечі".

Хто ти мені?

А ми з тобою навіть і не друзі.

Так... Перехожі. Здибались на мить.

Чого тоді в якійсь шаленій тузі

Моя душа до твоєї мовчить?

Живемо кожен в замкненому крузі.

Так... Ми не схожі. Й часу не спинить.

Чого тоді в якійсь страшній напрузі

Одна струна, мов порвана, бринить?

І моє серце у міцній кольчузі.

Так... Насторожі. Світ вже не п'янить.

Чого тоді в оточенні ілюзій

Твоя рука зрадливо так тремтить?

Народження зірки

Вона летіла на світло,

Ловила зорі крізь хмари.

Вогнем у серці розквітла

Жага спіймати стожари.

Раптово схоплена вітром,

Долала долі удари.

Торкнулась променя світла

І враз сама запалала.

Горіла славно та швидко,

Але на те не зважала.

Мала тендітна лелітка

За мить зорею упала.

Прощальний вальс

А що тобі лишити по собі?

Осінній аромат гіркого трунку?

Розпорошила все у боротьбі,

Забула смак останнього цілунку.

А що собі лишити по тобі?

Зимовий блиск простого візерунку?

Заколотила душу у броні,

Яскраві фарби блякнуть на малюнку.

Вода

Враз прийшла велика вода

І повстали збуджені ріки.

Закричали люди: "Біда!"

Бог від втоми прикрив повіки.

З лисих гір сповзала земля,

Почорніли від злості ріки.

Бог лиш мовив: "Така ціна..."

Доведеться за все платити.

24.06.2020

Зелені хвилі

А вітер, неначе море, зелені хвилі гойдає.

Ті хвилі про щось говорять. Їх мови ніхто не знає.

А вітер їх наче чує і ніжно так пригортає.

Ті хвилі летять за вітром. А він їх не відпускає.

А вітер, неначе книгу, зелені хвилі читає.

Ті хвилі, мов сотні літер. І вітер їх розрізняє.

А вітер їх розуміє, як книгу собі гортає.

Ті хвилі живуть лиш вітром. А він про них забуває.

У пошуках Бога

А Богу не цікава суєта,

Він голу правду без прикрас приймає.

І байдуже притворне каяття,

Він в людний храм не часто заглядає.

А Богу непотрібна метушня,

Він поряд з тим, хто тихо догорає.

і зайве тут фальшиве співчуття,

Він кожну душу наскрізь проглядає.

Питання

Скажи, чи мушу відкривати душу,

І забувати спокій самоти?

Який закон усесвіту порушу,

Якщо з собою буду лиш на ти?

Який затихлий біль знов розворушу,

Якщо межу наважусь перейти?

Пробач, не можу вибратись на сушу

Із виру дивної печалі й німоти.

Безлюдний світ

Пройде зима, захочеться тепла.

Ми будемо наляканими й злими.

Біда по світу ходить не сама.

Ми страх у душу невзначай впустили.

Прийде весна, прокинеться земля.

А площі міст залишаться пустими.

Лелеки повернуться до гнізда.

Пусті двори зустрінуть їх німими.

Ненароджена душа

За одним із безлічі вікон

Зникло ненароджене життя.

І мовчали зорі в унісон,

Міцно спало пізнє каяття.

Десь у клаптях спалених ікон

Тліли вперто стерті імена.

Сплетений із тисяч перепон

Зникнув Бог. Залишилась душа.

Остання самотність

В тумані місяць за твоїм вікном.

Життя затихло. Вже нечутно кроки.

До шибки знову тулишся чолом.

Все чуда ждеш. А поряд линуть роки.

І доля вперта своїм помелом

Порозмітала твоє щастя в боки.

Не часто гості за твоїм столом

І заросли стежки вузькі й широкі.

Похмурий ангел з зламаним крилом

Дарма тривожить твої сни глибокі.

Минув твій час. Не треба напролом.

Залишились лиш ночі одинокі.

Настане день, наповнений теплом,

І вітер змін навіє в серце спокій.

Дістанеш знов запилений альбом,

Де тисячі твоїх найкращих копій.

Квіти під снігом

А в комині виє вітер.

Він хоче, мабуть, сказати

Про те, що під снігом квіти,

Їм треба ще день поспати.

Той вітер лама дерева:

Могутні, що все видали.

Ті квіти - частинки неба,

І вітру їх не дістати.

То ж навіть коли навколо

Все буря буде змітати,

Згадайте про сині квіти,

Що небо вміють тримати.

08.03.2020