понеділок, 24 грудня 2018 р.

Скрипаль




Життя тяглося сірою імлою:
Одноманітність й серця самота.
Не мав нічого і нікого за собою.
Його затягувала чорна німота.

Він виріс там, де син живе без мами,
Де не лунає колискова перед сном.
Боровся за життя, вгризаючись зубами.
І вижив, не зустрівшись із добром.


Любов була лише порожнім словом,
Душа не знала радості тепла.
Але вночі, як зустріч з рідним домом,
Лунала в серці музика ясна.


Ясна і чиста, мов молитва мами, 
Якої він ніколи не стрічав.
І плакав він самотніми ночами,
А звук мелодії і далі все лунав.


Одного дня здалась лукава доля, 
А може змилостились небеса.
Отримав хлопець скрипку, що поволі,
Зробилась чудом у його руках.


Минули роки. І концертні зали
Заповнювала радісна юрба.
Маестро виводив прекрасні гами
І дякував за долю небесам.


#мої_вірші #поезія #поезія_для_душі #poetry #NataliiaMelnykPoetry



Немає коментарів:

Дописати коментар