Життя тяглося сірою імлою:
Одноманітність й серця самота.
Не мав нічого і нікого за собою.
Його затягувала чорна німота.
Він виріс там, де син живе без мами,
Де не лунає колискова перед сном.
Боровся за життя, вгризаючись зубами.
І вижив, не зустрівшись із добром.
Любов була лише порожнім словом,
Душа не знала радості тепла.
Але вночі, як зустріч з рідним домом,
Лунала в серці музика ясна.
Ясна і чиста, мов молитва мами,
Якої він ніколи не стрічав.
І плакав він самотніми ночами,
А звук мелодії і далі все лунав.
Одного дня здалась лукава доля,
А може змилостились небеса.
Отримав хлопець скрипку, що поволі,
Зробилась чудом у його руках.
Минули роки. І концертні зали
Заповнювала радісна юрба.
Маестро виводив прекрасні гами
І дякував за долю небесам.
#мої_вірші #поезія #поезія_для_душі #poetry #NataliiaMelnykPoetry
Немає коментарів:
Дописати коментар